член-кор. Міжнародної академії АМСКП В.М.Синицін

Музикознавча рецензія

         Все, що мені було відомо про цей чудовий творчий колектив до початку визначної музичної подорожі в кінці жовтня 2018 року, це високий градус довіри у музичному спілкуванні із слухачем, неймовірне квадро звучання водночас з усіх кінців залу, шарм чудової пластики рухів співаючої людини, який складає невичерпну магію сучасного хорового дійства. Цікаво було побачити все це з близької дистанції, зрозуміти, як вдається цього досягнути, усвідомити в чому секрет постійного зростання професійної майстерності.

         Перша відповідь, що спала на думку – це щирий відкритий діалог у  

співдружності однодумців. Вперше я це відчув на зборах колективу перед самою поїздкою, коли керівник звернувся до хору з невеличкою промовою. Про що йшлося? Про мрію, що здійснюється щоденно на наших очах, про віру і впевненість, про звичайну людську уважність і необхідність наполегливої праці, про відчуття ліктя ближнього, бо як визначає народна мудрість: «хор – це коли всі разом»! З чим можна було б порівняти таке розуміння? Якщо на самому високому рівні, то з невеличкою моделлю соборності нашої країни.

         Кожного разу, коли спостерігаєш неординарне явище, то розумієш, що у витоків його стоїть людина,  яка зайняла чітку позицію у ключовому питанні і  не зважаючи ні на що, зуміла встояти на шляху досягнення своєї мети. Саме таким був початок у далекому 1986 році, коли молодий хормейстер Олександр Вацек на базі хору Житомирського музичного училища ім. В.С.Косенка за підтримки обласного Музичного Товариства при міському будинку культури починав створювати, скажімо без всілякого перебільшення, нову музично-естетичну концепцію в історії хорового мистецтва України – капелу «Орея».

         Зараз хор складається з 32 співаків: вісім сопрано, вісім альтів, вісім тенорів та вісім басів і є одним із найоригінальніших українських хорів. За період свого існування «Орея» постійно бере участьу Європейських хорових фестивалях таміжнародних конкурсах, де отримала 9 Гран Прі та 32першихмісця. Серед відгуків відомих хорових експертів світового рівня приведемо висловлювання президента Асоціації французьких хорів Марселя Корнелю:«„Орея“ — це один з чотирьох кращих хорів у світі, які я коли-небудь чув»; та, художнього керівника 1-го міжнародного хорового фестивалю у м.Інчон (Південна Корея)Келлі Парка:«Цей колектив встановлює нові світові стандарти хорового мистецтва і є найкращим послом України за всі роки.»

         Майже щороку «Орея» здійснює гастрольні турне такими країнами, як Франція, Норвегія, Німеччина, Італія, Швейцарія, Іспанія, Польща та дає багато концертів у містах України. Маршрут музичної подорожі цього року охоплював три концерти в Германії, три концерти у Франції, шість концертів в Іспанії та участь у двох турах міжнародного конкурсу в іспанському місті Толоса.

         Отож почнемо з самого початку. Германія зустріла колектив «Ореї» теплою сонячною погодою з мінливою хмарністю. Безкінечний автобан з обох боків огороджений  високою стіною при повній відсутності інших ознак життя крім механізованого руху по  незмінно прямій  дорозі, що бігла попереду автобуса, створював враження дисплея, якогось велетенського тренажера. Нарешті на відстані 40 км від Франції та 20 км  від кордону з Швейцарією  автобус з’їхав з траси і опинився  у мальовничому оточенні славнозвісного  Шварцвальду -чорного лісу,  що прикрашав несподівану появу невисокого гірського ландшафту. Поблизу від цієї місцевини і  знаходився перший пункт нашої зупинки – курортне місто Бад Кроцінген, що відоме цілющими термальними водами.

 

         Перший концерт відбувся в  університетській  церкві м. Фрайбург, суттєвою ознакою якої є модернове скульптурне оздоблення інтер’єру.

         

          Від  часів І.С.Баха  це традиційний центр міського концертного життя. Якось видатний музикант 20-го століття Сергій Васильович Рахманінов на запитання в чому полягає секрет успіху виконавця, відповів: «Все залежить від акустики». Реверберація звуку у великому культовому приміщенні - сама перша ознака професійної майстерності архітектора. У даному випадку архітектор досягнув максимального результату. Таку акустику прийнято називати «вологою» - це коли один звук напливає на інший. В неї є свої недоліки і свої переваги. Все залежить від того як цим скористатися. Під час невеличкої репетиції диригент основну увагу  приділив корегуванню хорового звуку до нових вимог. Допоміг неабиякий досвід  виступів в залах з подібною акустикою. В результаті на концерті  особливо проникливо сприймались найтихіші звуки mezzovoceз рельєфною дикцією  і максимально насичені густим тембром динамічні кульмінації, що потребують чіткого зняття звуку для використання можливостей акустичного відлуння, довжина якого досягала 6 секунд.

         В цілому звучання хору було легким, невимушеним, тісно пов’язаним з пластикою руху по сцені, оздоблене гнучким використанням жанрової палітри від суворої середньовічної містерії  до сучасного гумористично-танцювального фольклорного видовища. Цей чудовий настрій визвав у відповідь емоційну реакцію залу.  Раціональні на перший погляд німці від захоплюючого естетичного враження не могли всидіти. Вони аплодували «Ореі» стоячи! У всіх подальших виступах це стане доброю традицією визнання творчої майстерності колективу.

         Другий концерт відбувся наступного дня у храмі св. Альбана м. Бад Крозінген. Акустика  була тут вже більш збалансована. По архітектурі це типова католицька базиліка з лінійною конфігурацією від притвору до вівтаря. Саме по цьому шляху зі співом твору Є Станковича на слова Т.Г.Шевченка «Садок вишневий коло хати»  хор пройшов  до сцени  і зупинився у вільному розташуванні голосів по периметру зала. Ця дивна хорова замальовка райської картини земного буття, що наприкінці розчиняється у голосовій імітації звуків природи створила особливий настрій для всього першого відділення де переважно прозвучали оригінальні твори та обробки українських авторів.

         Друге відділення склали зразки світової класичної та сучасної музики, серед яких у першу чергу слід назвати твори сакрального змісту: «Тебе поем» С.Рахманінова,"ReginaCaeliLaetare"Томаса Луїса де Вікторія, «Sich`iovorreimorire» Клаудио Монтеверди, «Sanctus» Франка Мартина, «Господи Иисусе Христе» та «Отче наш» з церковного триптиху А. Шнітке,   які в значній мірі відповідали по загальному настрою оточуючому середовищу.  Таке вдале співставлення   манер народного і академічного співу є живим свідоцтвом творчого універсалізму цього колективу. Концерт відбувся в неділю після святкової Месси при повному залі шанувальників хорового співу. Зустрічали і проводжали «Орею», традиційно дружніми оплесками.

         Завершував концертний тур по Германії виступ у храмі св. Миколая в м. Ельзах. Будівля 18 століття - живий музей під відкритим небом. На стінах  14 картин маслом по 7 з кожної сторони, що відповідає по сюжету кількості зупинок хресної ходи Спасителя. Тут зібралося багато людей  які не в перший раз вже слухали «Орею» і давно чекали на її приїзд. Обидва відділення пройшли блискуче на одному подиху. Після тріумфального прийому організатори концертів запросили всіх учасників у велику залу на офіційний раут де була висловлена висока оцінка багаторічній співпраці з колективом «Ореі» і вручені пам’ятні подарунки.

         Впродовж цих трьох концертів не можна було не помітити одну цікаву особливість. Здавалось керівник хору зовсім не звертав увагу на бурхливі оплески після виконання кожного твору. В цей час він вже прислухався до камертону, щоб вистроїти наступну тональність. Як стало зрозуміло потім, це  робилося свідомо, щоб не дати расхолодитися успіхом ні собі, ні хору бо попереду чекало серйозне випробовування на міжнародному конкурсі в Толосі. Відповідно цій стратегії кожний виступ аналізувався  і на наступній репетиції корегувалася тактика виконавської поведінки на сцені. Таким чином те, що на перший погляд здавалося експромтом, неодноразово уточнювалось і шліфувалось.

         Потім був переїзд до Франції. Вразило те наскільки можуть бути зібрані у далекій дорозі творчі люди, кожний з яких є незалежною особистістю. Якщо збір колективу об’явлено без п’яти десять, то рівно о десятій автобус вирушає в дорогу. Древні мудреці казали про подорожуючих, що їх не можна числити ні серед мертвих, ні серед живих, бо вони знаходяться у перехідному стані.  І дійсно це якесь особливе відчуття, до якого неможливо звикнути, кожен раз опиняючись у новому місці, як у новому світі. За вікном знову потягнувся закритий з обох боків нескінченний автобан, що мав кілька полос руху в одну і другу сторону. Кожен думав про щось своє, про сім’ю, про далекі домашні клопоти, хтось відпочивав розстеливши матрац у проході, хтось коротав час у подорожньому спілкуванні із сусідами. Так непомітно перетнули кордон. На зміну німецькій упорядкованості ландшафту прийшла  раціональна легкість галльського сприйняття світу.

         Ця різниця  особливо відчувається в інтер’єрі французького храму – місця особливого духовного затишку, що передає переважно приватний характер ставлення до віри кожного. У церкві св. Мартіна,  де відбувся перший концерт, замість загальних дерев’яних лавок стояли ряди персональних віденських стільців з підставками для ніг, бо приміщення, як правило, не опалюються. Настрій особливої святковості додавали розкішні вітражі у високих вікнах. Все це створювало атмосферу камерного залу, чому в цілому відповідала і акустика.

   

         Під час невеличкої репетиції якось швидко всі пристосувались до комфортних умов  виступу. Впродовж концерту  особливо витончено прозвучала французька музика представлена  хоровим твором «Марія» Ф.Пуленка, солістка Наталія Антоневська. Збалансовані тембральні барви її голосу ідеально відповідали  просвітленому звукопису цього дивовижного автора. Протягом гастролей неодноразово приходилось  констатувати стовідсоткове попадання у характер стилю, жанру, чи епохи при відборі відповідного соліста. На сьогоднішній день це дуже рідке явище і в цьому одна із суттєвих переваг О.Вацека, як керівника хору. Звичайно, камерна атмосфера музикування  вплинула на сприйняття самого звуку. Усі швидкі темпи набули характеру певної стриманості, а  повільні зберегли відчуття внутрішнього руху. Виникло таке враження, що саме в цьому концерті  відтворились оптимальні умови природнього збігу обставин – місця, часу і дії. Низькі тембри  тут вигідно відрізнялись бархатним забарвленням а кульмінації тембральним об’ємом і благородством. Зрозуміло, що і слухачі були задоволені. Нескінчені овації стоячи, як завжди,  супроводжували завершення концерту.

         Наступний виступ відбувся у церкві св. Лазаря. Це будівля 19 століття з характерною м’якою акустикою. Її стіни розписані майже в східно християнській манері, що збільшує простір сприйняття, робить його нескінченним. В таких умовах і відбулася суттєва якісна зміна у художньому втіленні конкурсної  концертної програми. Справжня кульмінація максимальної виконавської  зібраності колективу припала на друге відділення підчас пластичного відтворення хорового твору "LeonardoDreamsofHisFlyingMachine" американського композитора  Еріка Уітакера, солісти:  Наталія Миронюк, Тетяна Головащук, Тетяна Шиян, Дмитрій Бутрик та Заслужена артистка України, Яніна Яремчук.                                    .

                           
                 .
         Тут не можна не сказати і про велику культурологічну місію колективу «Ореі». З одного боку  вона знайомить своїх слухачів з усією різноманітністю  величної вітчизняної хорової культури, з другого -  дає широку ретроспективу  кращих світових зразків від епохи відродження до сьогодення. Спостерігаючи, як на моїх очах  поступово змінюється і уточнюється виконавська концепція у напрямку живого креативного контакту з слухачем, стає зрозумілою така велика кількість  «Гран-прі» та перших місць у різних номінаціях хорового мистецтва. Вони не є основною ціллю «Ореі». Це лише один з найкращих засобів швидкого зростання професійної майстерності колективу. Так і в цьому концерті програма вийшла на принципово новий рівень естетичного узагальнення завдяки тому, що з’явився єдиний, цілісний темпо-ритмічний імпульс художньої дії. Відбувся вражаючий за своїм результатом перехід від наполегливої співпраці диригента і хору, як це наприклад було у Німеччині, до ініціативної співтворчості хористів зі своїм керівником, бо попереду очікувало ще одне велике конкурсне випробування.

         На цій новій хвилі заключний концерт в церкві св. Вінсента став справжнім святом музично-хорового мистецтва. Між сценою і залом виникла якась несподівана спорідненість сприйняття такої неординарної події. І знову відповідь знайшлася в інтер’єрі храму.  Неподалік від типового барельєфного зображення «П’єти» (оплакування Христа)  стояла кимось подарована  православна ікона «Святе сімейство» - дуже розповсюджений на Заході  сюжетний мотив.

   

         І в тому, і в іншому випадках  вражало глибоке відчуття внутрішнього спокою – відчуття рівноваги між раціональним і емоційним світом людини. Це не просто співпадіння у відношенні до храмової традиції, це певна ідентичність у поєднанні жару душі з прохолодою розуму – те, що близько обом культурам. Може тому з особливою теплотою  публіка зустріла  українській фольклорний варіант оплакування "Да що на горі Імбер" в обробці Євгена Савчука, солістка: Заслужена артистка України, Яніна Яремчук. Ексклюзивності враження від цієї драматичної сцени народного буття безумовно відповідала не тільки переконлива автентичність манери співу але й високий рівень акторської гри. Взагалі все що робить на сцені цей колектив відрізняється  своєю натуральністю, невимушеним характером вокально- хорової дії. Вдалим прикладом цього є хорова містерія Ганни Гаврилець «Засвічу свічу», солістка Тетяна Шиян. Старовинні архетипи  у режисурі О.Вацека представлені тут як одвічний внутрішній діалог темряви і світла з елементами народної обрядовості.  Голос солістки мов срібний дзвіночок та завмираюче шепотіння хору назавжди залишили в цьому залі настрій загадкової світлозвукової інтриги.

         І ось після довгого переїзду нарешті Атлантичне узбережжя Іспанії. Готель у курортному місті Сарауц став на цілу декаду постійною базою перебування колективу  і підготовки до конкурсу у спеціальних репітіторіях.

 

    

         Попереду було пристосування до дещо інших традицій суворого краю басків. Є такий широко відомий  вислів; «Який культ – така і культура». Тут дивним чином зберігся і навіть сьогодні культивується самий древній архетип храмової споруди. Зовні це звичайний великий куб без всякого оздоблення, якщо не враховувати арку центрального порталу. Але коли заходиш до Храму відкривається така несподівана велич іншого неземного виміру сприйняття світу. Згадаймо, що і наші древні церкви теж мали форму куба, особливо ті, що до нашого часу збереглись у Новгороді. Це сама досконала модель для відображення внутрішнього духовного простору людини

Доречи, таке художнє явище, як кубізм відомого іспанського художника 20 століття П.Пікассо народилося із самих надр  культового архетипу мислення  його народу.

Ще немаловажна деталь. Досконалість архітектури сприяла ідеальній збалансованості акустики, що утримується завдяки витонченому плетінню нервюр  готичного куполоподібного своду.

 

         Всі репетиції перед концертами, а їх було шість: в містах Зарауц, Ордізіа, Гетхо, Пітіллас, Борха та Памплона;  були спрямовані вже на підготовку до конкурсу. Перевірявся хронометраж звучання кожного хору у відповідності із заявленим у конкурсній програмі часом, вдосконалювались темпові співвідношення різних творів, уточнювались мізансцени. Між концертами була ще одна акустична репетиція у м. Толоса в тому самому залі де мав відбутися міжнародний форум хорового мистецтва. Кожному з шістнадцяти відібраних найкращих хорів світу було відведено для цього п’ятнадцять хвилин.

         Що можна встигнути за такий короткий проміжок часу? Зробити розміщення і прослуховування  концертуючих груп хору по обидві сторони залу, перевірити звучання основних кульмінаційних моментів, уточнити найбільш важливі мізансцени на обмеженій площі між стаціонарними хоровими станками, на яких буде виступати переважна більшість колективів, і краєм сцени. Зважаючи на присутність в залі преси і організаторів конкурсу складалось таке враження, що відбір лідерів вже почався.

         З чого саме складається професійний досвід хорового співу? Вже йшлося про головний важіль – акустичні умови залу. Після багатьох репетицій і виступів «Ореі» у самих різних церквах західної Європи в пам’яті музикантів відклався не тільки час оздобленої реверберації звуку, а і все те зовнішнє враження, що з ним пов’язано – тобто відповідне середовище хорового звучання, без чого акустики в художньому розумінні не існує. Доречі сюди входить і емоційна реакція залу, яка теж творить акустику, надихаючи її відповідним відображенням у людській свідомості. В цьому плані незабутніми залишилися репетиція і виступ в церкві св. Франциска  м. Зарауц.

         Велич інтер’єру цієї будівлі просто вражаюча. Безкінечність внутрішнього простору, що зафіксувала камера з хорів, де розташовано старий барочний орган і багато дубових лавок для тих кому невистачило місць для сидіння внизу – урочисто доповнювалась золотим сяйвом олтаря, що здіймався на всю висоту храму. В центрі його знаходилась скульптура  в образі доброго пастиря з вівцею, що довірливо підняла голову у ніг Спасителя. На самому верху цієї грандіозної споруди сяяв золотий сонячний диск з чотирнадцятьма золотими пучками світла Віфлеємської зірки, в центрі якої розміщувався золотий трикутник з всевидящім оком.  По прямій від нього у центральному проході між рядами крісел розташувалися 14 станцій Голгофської хресної ходи, що позначені на підлозі римськими цифрами в центрі кола - свідчення безкінечності буття. Цей шлях від притвору до вівтаря є символічним нагадуванням людині, що входить в храм, про ключову євангельську обітницю майбутнього Царства: «Візьми хрест свій і слідуй по цьому шляху».

З приводу підтвердження впливу на художній досвід урочистої атмосфери залу можу засвідчити, що незважаючи  на різний вік учасників хору та  досвід духовного життя впродовж цього турне співав не тільки їх голос а, перш за все, жива, невичерпна  душа людини у відповідь оточуючій її красі. Тут вперше я побачив сльози на очах слухачів під час виконання твору «Тебе поем» С.Рахманінова, коли хор розташувався підковою по периметру храму, а диригент управляв обличчям до публіки, десь під самим куполом неземною красою, як прозорий  сонячний струмок просіяв жіночий вокаліз. Це співала  Яніна Яремчук - Заслужена артистка України, що має від природи голос великої сили тут продемонструвала гнучке володіння витонченим джерельним тембром у високій теситурі. Після повного завмирання останніх звуків хору в залі ще довго стояла повна тиша, яку перервав легкий удар церковного дзвону. Може це був знак того, що молитва прийнята? Бо ні до цього, ні впродовж концерту більше дзвонів не було. Отака дивна подія…

         Прикладом ідеального співвідношення церковної споруди і сучасного концертного залу була церква Спасителя в м. Гетхо.  Будівля 1974 року.

   

        Її напрочуд дивна акустика має всі ознаки класичного амфітеатру, що утворює велику трапецію, поширюючись від вівтаря до притвору  де розташовано кілька входів зовсім як у великому концертному приміщенні. З неабияким піднесенням публіка сприйняла українські народні пісні в обробці різних авторів. Майже після кожного концерту люди питалися де можна придбати СDдиски із записом Ukrainefolkmusicу виконанні «Ореі». Особливо жваво сприймалися жанрові замальовки з життя козацтва: «Хлопці риболовці», солісти – Олександр Яремчук та Володимир Корнієнко; «Не стій явір над водою», солісти Ірина Шевчук та Олександр Яремчук. Проникливо прозвучала лірична народна пісняв обробці Станіслава Людкевича "Ой, зацвіли Фіялочки"-  солістка Людмила Прохорова.

         Запам’ятались слова керівника колективу перед початком одного з концертів: «Нас тут вважають найкращим хором світу, ми це неодноразово підтверджували, постараємось втримати цю високу планку». Не часто доводиться спостерігати поважні взаємини диригента і хору на такій близький відстані, та ще й без всякого панібратства.  Хоча про себе, а іноді і вголос хористи ласкаво називають його Сан Санич. Він вміє як у добрій сім’ї жартома зняти напругу, що виникає у життєвій ситуації, непомітно підбадьорити під час концертного виступу, допомогти у вирішенні зовсім не простих професійних завдань.

         Нарешті настав час ікс– перший тур ювілейного міжнародного конкурсу у м. Толоса. Серед претендентів відомі лідери хорового мистецтва

з  Німеччини, Куби, Іспанії, Америки, Філіппін, Франції, Індонезії, Японії, Латвії, Норвегії, Швеції, Сполучених Штатів Америки та ін. Виступ «Ореі» почався з класичного твору епохи відродження Томаса Луїса де Вікторія "ReginaCaeliLaetare".  Хор надзвичайно уважно слідкує за інтонуванням кожного тону, бо саме в класиці люба неточність особливо відчутна, акустика цього залу така, що і не заважає, і не допомагає вокалу, як раз така що необхідна для об’єктивної оцінки майстерності. На мій погляд трохи «суха». Щоб її подолати треба значні зусилля, а це може призвести до втрати стабільної висоти тональності. Завдяки цьому багато колективів так і не змогли вийти на значну повноту звукової фарби. Тональність зберегли а художню переконливість втратили.

         Другий твір  «Господи Иисусе Христе» та «Отче наш» з церковного триптиху А. Шнітке – новаторський пошук Олександра Вацека – поділення хорової ткані на чередування звукових потоків основної маси хору зі сцени і концертуючи груп солістів в різних кінцях залу. В такій акустиці це дуже ризиковано. Але допоміг цінний навик частих змін акустичних умов виступу. Це нібито прискорило артистичну настройку хору, допомогло  порівняти звучання з різних боків від сцени.  У цьому прийняли участь  солісти квартету: Костянтин Романенко, Сергій Коновал, Владислав Карпенко та Заслужений артист України, Олександр Яремчук.А також  квінтет у складі: ВолодимираКорнієнко, АльониБалицької, ТетяниШиян, ІриниІщенко та ЗаслуженогоартистаУкраїни АнатоліяУстимовича.Далі хор вже увійшов в звичайний для нього стан музикування зі жвавою пластикою вимови інтонаційного змісту. Феєрично прозвучали камерні твори  Свена Фредеріка  Юханеса Сикстена "ThereisnoRoseofsuchvertu"  і «Marie».Франсиса Пуленка.

         Справжнім дуже складним хоровим концертом американського композитора Еріка  Уітакера, який хористи скорочено називали «Леонардо» почалась кульмінаційна частина виступу. Це розповідь про одвічну мрію людини навчитись літати. В інтерпретації «Ореі»  цілий  театралізований діалог різних груп хору, солістів і загальної фантастичної містерії, що наприкінці твору таки відривається від землі до неба. Як і очікувалось майстерне виконання визвало шквал оплесків. Хтось голосно вигукнув «Браво». Акустику було подолано. В залі пролунало справжнє якісне Forte.

         Після цього по контрасту диригент поставив найпоетичнішу обробку української народної пісні "Ой, зацвіли Фіялочки" Станіслава Людкевича з чудовим проникливим соло  Людмили Прохорової. І нарешті - основний ударний блок "Да що на горі Імбер" в обробці Євгена Савчука, солістка: Заслужена артистка України, Яніна Яремчук. Це дійсно зворушлива  музично-хорова драма з трагічним закінченням – один з самих результативних творів по впливу на аудиторію. І цього разу він  підтримав  градус сприйняття аудиторії на висоті. Один із секретів – володіння хором народною манерою співу. Це майже порушення канонів класичного академічного співу, але це було зроблено так майстерно так вишукано, що аплодували навіть члени жюрі. Далі по наростаючій один з найпопулярніших хорових творів в  краю  басків "Ametsetan"  Хав'єра Бусто. Тому до його підготовки «Орея» віднеслася з особливою увагою. Спеціально відпрацьовувались найтиповіші танцювальні рухи, шліфували шляхетну чіткість вимови. В результаті прийом залу перевершив усі очікування.

         На завершення прозвучав «Політ джмеля» М.А. Римського-Корсакова – плід справжньої співтворчості  диригента і хористів повний акторського гумору і високої технічної досконалості. Користуючись футбольною термінологією поцілили в «дев’ятку». А в результаті увійшли в четвірку кращих хорів світу, серед яких крім України опинились Індонезія, Латвія і Швеція.

Почалась підготовка до другого туру. Вона проходила  в комфортних  умовах двоповерхового будинку відомого композитора Франціско Ескудеро.

    

         Тепер тут розташована музична школа. Репетиція у маестро Олександра Вацека постійно  направлена на втілення досвіду видатних співаків, диригентів, цікавих хорових колективів. Це як відкритий у часі і просторі постійний майстер клас. Згадуючи манеру співу Соломії Крушельницької він порівнює голос з тонким інструментом, звучання якого пов’язане з емоційним настроєм артиста. Думаю, що і потреба рухатись під час співу продиктована саме цими умовами. При роботі з чоловічою групою хору над втіленням лірично настрою може нагадати Фішера Діскау, який  легко виключав басовий тембр і вмикав лагідний мікст, навіть фальцет, коли виникала потреба передачі ліричної емоції. Взагалі співвідношення в звучанні чоловічої та жіночої групи, що сформувалось на сьогоднішній день, можна порівняти із співвідношенням тембрально монолітного фундаменту з багатобарвним ансамблем солістів.

         Є ще багато про що розповісти, але про все не скажеш. Попереду будуть концерти в провінціях Наварра, Сарагоса, незабутній виступ в церквіSantaMariaм. Борха, після якого колектив вернувся на базу в три години ночі. А потім після сніданку в цей же день буде приймати участь у другому турі конкурсу. От і запитай після цього, що таке творча зрілість колективу? Відповідь виникає сама собою – це спроможність у буквальному сенсі співати «з коліс».

         Виступ «Ореі» у другому турі закінчував програму 50-го ювілейного міжнародного конкурсу. Попереду йшли хори з Індонезії, Латвії та Швеції. Такий розклад вже свідчив про певні пріоритети. На кінець, як правило, залишають найкраще. Це ще треба було підтвердити. Тепер кілька слів про виступ зарубіжних колег. Хор з Індонезії самий великий за складом, як і всі фіналісти володіє чистотою інтонування, ідеальною дикцією, значним виконавським досвідом. Але в силу географічного розташування це зовсім інша культура і тому їх виконання творів світової класики базується на копіюванні європейського досвіду. Зрозуміло, що глибоко не відчуваючи традиції, можна блискуче скопіювати те, як це робиться, але не те – з якою метою це робиться. Тому вишуканій майстерності колективу трохи заважало  постійне тиражування  вдало знайдених виконавських кліше, що надавало звучанню характер певної механічності.

         Хор з Латвії найбільш близький до «Ореї» по традиції хорового співу відрізняється в цілому рівнем узагальнення концертної  програми і за складом і за настроєм, але програє, на мій погляд, в емоційній глибині музичної виразності.

         Колектив зі Швеції складається із спеціалістів національної музичної академії. Точність його звучання наближається до стерильності, але якщо порівнювати художню якість звуку з манерою співу  «Ореі» , то вочевидь  виникає різниця як між дистильованою і джерельною водою. Тобто ідеально все працює, є зовнішня краса звуку, тембру, але не вистачає того, заради чого це робиться. Виникає враження, що сама досконалість їх цивілізованого побуту, позбавила результати праці вимог людського етосу. Приємно чути, комфортно сприймати, але по великому рахунку душу не гріє.

          Не буду захвалювати безумовного лідера великого ювілейного форуму хорового мистецтва в іспанському м. Толоса. Приведу тільки одну характерну деталь. В музиці насправді самий виразний звук – тихий, а сама впливова кульмінація – найтихіша. Таке рідкісне художнє явище можна було спостерігати під час виконання твору С.Рахманінова «Тебе поем». Як на мене, то такого розчинення зала в музиці, а музики в залі, не було ні до, ні після виступу «Ореі». Древні греки відрізняли звичайне фізичне відчуття часу, що тече – «хронос» від духовної безкінечності буття – «кайрос». У сучасному музикознавстві таке явище має особливу назву «час – вічність». Цей твір унікальна перевірка на людську зрілість як виконавців так і слухачів. Поневолі згадую сльози на очах у від природи стриманих іспанців під час виконання цього твору у храмі св. Франциска. Заради того є сенс жити, творити, співати!

       P.s. Ще кілька слів про головного винуватця цієї події – керівника академічної хорової капели «Орея», хтів би від себе додати - Народного артиста України, бо його творчість дійсно користується щирою народною любов’ю. Але, як кажуть: «Кого Бог любить – того приховує». Тому поки вітаємо його офіційно, як заслуженого артиста. Бог насправді любить цю талановиту людину. Його працездатність неймовірна, його відданість своїй професійній справі унікальна, його жага до творчості надихає оточуючих і все це не що інше, як  дари Божої благодаті. При цьому це ще дуже скромна і чуйна  людина. Я би назвав його без всілякого перебільшення «тихим генієм», як у свій час називали Дмитра Шостаковича. У чому полягає головна ознака геніальності? У життєвому покликанні йти непроторенними шляхами. Чи не такими були Борис Лятошинський, Святослав Ріхтер, Сергій Корольов, що народилися на багатій талантами землі Житомиру?

     Тепер відповім на наступне запитання. Чому саме Житомир став законодавчим центром пошуків нових напрямків розвитку сучасного хорового мистецтва, яким завдяки творчим досягненням «Ореі» його вважають в цивілізованих країнах світу? Приведу одну історичну паралель. Наприкінці минулого століття  центр театральної культури несподівано перемістився у невеличке литовське містечко Паневєжис. Сталося це завдяки новаційній режисерській культурі Юозаса Мельтініса, який доречи не брав у театр дипломованих акторів. Він шукав їх у людському натовпі. Так з’явились відомі акторські зірки як Донатас Баніоніс та ін. Чому це сталось? Чим йому завадили дипломовані спеціалісти? Тому, що він хотів позбавитися професійних штампів, бо навчити завжди легше ніж переучувати.

       Олександр Олександрович Вацек робить теж саме.     Він запрошує до співпраці лише тих, хто бажає вчитись новому, а не тиражувати старі навички. Скажу більше. Серед його хористів четверо зовсім не мають музичної освіти але працюють як треба і співають не гірше інших. У його репертуарі така велика кількість творів у самих різноманітних жанрах від класики до сьогодення і все це співається переважно без нот. Система репетиційної культури в хорі така, що ноти швидко стають непотрібними. Я би визначив її трьома поняттями: звук, рух, образ. Цей сплав настільки захоплює емоційний світ людини, що ноти миттєво перетворюються у музику, а музика, як відомо, живе і зберігається в серцях.

        Апофеоз тріумфальної подорожі «Ореі» трьома країнами світу відбувся на концерті в день її  від’їзду у великому сучасному переповненому  храмі в м. Памплона. Більше тисячі слухачів зустрічали і проводжали переможців конкурсу стоячи. Щасти тобі «Орея»!  Затишного Різдва у твоїй оселі!

 

 

          член-кор. Міжнародної академії АМСКП 

мистецтвознавець

 В.М.Синицін